Белдим, тлумачник снів

Оникій Белдим розтлумачував сни,
які б не були чудернацькі вони,
він відав,
про що́ прилітали видіння
тривожним солдаткам
на крилах війни.
Надії і сльози
до нього несли —
не скаже він злого,
бо зроду незлий,
не вірили навіть громам похоронок! —
Белдим хай розплутує долі вузли…
Сидить, було, в хмарі пахкій димовій,
замислений, чуйний
віщун-чародій,
послуха уважно —
і скаже поважно:
— А все оце значить,
що вернеться твій… —
До нього приходила й мати моя:
«Оникію,
снилось, що зірка сія
крізь стелю в світлицю…
ще бачила птицю
і спів її чула…
здалось, — солов’я…»
Він знав усі символи й знаки подій,
що прийдуть-нагрянуть,
віщун-чародій…
Він вислухав матір —
і мовив незмінне:
«А значить те, дочко,
що вернеться твій…
Бо спів солов’їний —
то вісник добра,
а зірка — то значить, тремтить німчура.
Крізь стелю? —
то, може, й мені віщування,
що хату твою перекрити пора…»
Він все клопотавсь —
од зорі до зорі,
копав, і косив,
і ладнав димарі,
і свіжа солома на правлених стріхах
світилась не тільки у нашім дворі.

Додому з війни не прийшло півсела,
гіркотною вдячність вдовина була:
«Спасибі, Белдиме…
я чула, що брешеш,
святою ж неправдою
тільки й жила…»
А він перепрошував:
«Дочко, прости,
то так говорив, щоб біду одвести,
а знав я єдине
зі снів ваших дивних:
Ви мусили жити,
а діти — рости…»

1981

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.