Ніч над Черемошем

Висока сіра скеля,
Така стара, як світ,
Під нею зимна хвиля
Сполокує граніт.

Над нею небо синє,
Отари білих хмар,
І місяць небом лине,
І ніч — як чарів цар.

Часом сова озветься,
Як грішника душа,
Та з неба відорветься
І полетить звізда.

Часом лилик стрілою
Перешибне возду́х
Й, окутаний імлою,
Щезає, наче дух.

Часом сопілка в горах
Заплаче, заквилить,
А Черемош на зворах
Шумить, шумить, шумить…