На небі сонце гасне

На небі сонце гасне
В вечірній синій млі,
Останнє сяйво ясне
Кидає на шпилі.

Горять шпилі огнями,
Мов царський діадем,
Аж зорі над верхами
Займаються огнем.

Горять вечірні зорі,
І місяць вирина,
Розкішно, пишно вгорі,
А долом — тишина.

А долом мряки сині,
Неначе море там,
Над морем у долині
Стоїть казочний храм.

З порфірів має стіни,
І вежі золоті,
І хрусталеві сіни,
І сходи — крем’яні.

Той храм — це хата твоя
Над берегом ріки.
Цвітуть в городі тоя
Й любимене — квітки.

На небі сонце гасне,
На землю нічка йде,
Зоряне небо ясне
По небесах жене.

Ідуть зірки юрбою,
А місяць серед них —
Як той вівчар з пугою
Серед овець дрібних.

«Пасіться, зорі-вівці,
Нім стане ясний день,
А вітер на сопілці
Заграє вам пісень.

Гей, вітре, ти, вітрило!
Не заводи, співай,
Щоби їм було мило
Іти на неба плай!»

Горять на небі зорі,
Від поля, від лісів
Несеться у просторі
Поезія світів.

III

Студена хвиля плеще
Об круті береги,
І очерет шелеще,
А хвиля плеще, плеще
І б’ється без ваги
Об камінь.

На хвилі місяць грає
Симфонію без слів.
З хвиль кучері сплітає,
Жемчуг переливає,
Симфонію без слів
Співає:

«Чарівна ніч, чарівна!
Над річечку ходім.
Ти будеш, як царівна,
Русалкам водним рівна,
Ріка буде наш дім,
Ходімо!»