«А сонце сходить і заходить…»
А сонце сходить і заходить.
Нема давно вже воєводи,
Заглухли замкові городи.
Мовчать високі сірі мури,
Не суєтяться слуги, чури,
Не чути голосу бандури.
Вже спорохніли ти руки,
Що добували любі звуки
Пісень кохання і розлуки.
Тільки осталася криниця,
А в ній студеная водиця
З відра в дубовий жолоб ллється.
Біля криниці ввечір, зрання
Чути цілунки і зітхання —
Ї звуть криницею кохання.
Вецлар, 20—21. IV 1920
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Ти знов ідеш до мене».