Портрет по пам’яті
Пекельне дійство: ошалілий віз
Нахрапом різав поле безборонне,
І свіжі ріллі, і пахкий покіс.
І дід збагнув: не зупинити коней.
І кинув віжки. На ярах крутих
Розбитий віз уже горбатив спину.
В останню хвильку дід таки устиг
В копицю сіна скинути дитину,
А сам…
До вчора ніжна, ковила
В стонадцять ран йому вп’ялася люто:
Коли з села поназбігались люди,
Суха земля вже кров його спила.
Зібгався день. Заходила гроза.
А дід, немов з буденної дороги
Прийшовши,
ще сусідові сказав:
— Злякався твій хлопчак. Утіш малого.
1973
Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.