«Літа вже не мчать…»
Літа вже не мчать,
як лошата прудкі в табуні,
Повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім.
Все легше когось підловити на щирій брехні,
Все важче купитись на срібну блешню провокацій.
І вже починаєш не час цінувати, а мить.
Холодний аналіз чуття затискає в лещата…
Все легше чийсь відступ од юних замрій зрозуміть,
Все важче і важче той відступ прощати.
На перше захоплення око не вельми зважа —
Досвідчене око навчилось вивчати й мовчати…
Все ближче з імли підкрадається вічна межа,
Все далі назад відпливає безхмарний початок.
Не ті уже чари несе проліскова пора,
Не той уже хміль від коси, і краси, і косинки…
Все рідше від першого погляду серце вмира,
Все більше у ньому примруженої оцінки.
Певніше обходиш ковбані й каміння мулькі.
Обачніші рухи, скупіші і жести, і жарти…
Все нижча відсоток, рокований на помилки.
І так неймовірно зроста
їхня вартість!
Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.