«Мене сонцем налито ущерть…»

Мене сонцем налито ущерть,
Мене сонцем докраю налито,
Заціловано сонцем на смерть…
Я лежу, тяжковагеє Літо.

Як упало учора отут,
То не можу підвестися й досі…
Запрошаю тебе, золоту,
Викликаю, сестро моя Осінь!

Ти прийди і подінь мене десь, —
Вже у мене по грах, по забавах…
І сестра золотая іде,
Підпливає, хупа´ва, як пава.

Підпливе злотокоса сестра,
Поцілує — і Літо розтає…
Так минає зелена пора,
Золотая пора наступає.

Прага, 1927

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «STEFANOS I».