Вічна слава

Доби славної та великої
Піднесемо ми корогви́.
Будь хвала йому, тому рикові,
Тому львиному — «йду на ви!»

Слава князеві недосягнена:
Він як пард ходив, був як тур.
Слава ча́сові, коли за́гнано
Руський цвях в царгородський мур.

Слава лицарям: над їх чо́лами
Нахилялась лише гроза,
їм за пу́гари були шо́ломи.
Годував їх кінець списа.

Славмо княжу могутність лев’ячу
І козачу силу жаску́.
Слава вічная Конашевичу
За похід його на Москву.

Слава гетьманові Хмельницькому:
Світлі звитязства відав Хмель.
По поклону для нього низькому
Покладім од своїх земель.

А ще вклонимося Виговському:
Скільки часу не утекло б,
Злонапасникові московському
Не забути про Конотоп.

І вчорашнє своє спом’янемо.
Ой же гук, Мати, гук який! —
То дорогами полум’яними
Йдуть у Київ твої полки.

Задвигтіла гора Андрієва,
Клекотить Михаїлів град…
Слава дневі вступу до Києва.
Слава граду й війську стократ

І віквічно пребудь прославлена
— Божих воїв тобі салют! —
Замордована, закривавлена
Перемого Базару й Крут.

Прага, 1940

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «STEFANOS II».