«Тож у душі так тихо, як у церкві…»

Тож у душі так тихо, як у церкві,
Коли відправиться, зомовкне крилас.
Тож скоро снігу ляже білий перкаль,
А ви приснились.

Ви чуєте, як осінь тихо, бідно
Розчісує голівки моїм віршам.
Душа тепер, як сонний лебідь срібний.
Не сніться більше!

«Поезії» 1923—1926.
«Нова Україна», ч. 11, 1923

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Вірші, виключені автором з ранніх збірок.