Крути

В мороці неладу, в пітьмі підлот —
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі!

Що́ там, що вперше з рушницею ти,
Що́ там, що тому п’ятнадцять, —
Так хороше́ вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться…

Хай вам вітри вибігають на шлях,
Просять вернути, голосять, —
«Щоб наша доля…» — лунає в полях,
«Щоб краще в світі жилося!..»

Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище…
Як на параду, йдете ви на брань,
В простори гроз, як на грище.

…Стрінулись. Ка́зять ворожую злість
Ваші розгукані стріли…
Псами б на вас позривалися з місць
Тріскотні вкрай скоростріли!

Лавами — ворог… Ось кинувся він,
Котить на ваші окопи…
О, вже не лежачи і не з колін
Лити крицеві окропи, —

Виросли враз ви, немов на наказ…
Тільки чому це, орлята,
Тільки чому ця тривога у вас?
Чом’ заніміла гармата?

Чом’ це щодруга рушниця — німа, —
Голосу бракло у зброї?
— «Дайте набоїв!» Набоїв — нема.
В полі далеко набої.

Сталі — не стало. Зостався кристаль.
Як з кристале́м проти сталі?
Люто співає ворожая сталь,
Б’є — розбиває кристалі.

Сніже, таж в нього нема голови, —
Нащо йому підголов’я?
…Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров’ю.

О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягти і діточо,
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних соро́чок!

Ваша загуба за Ве́сну ясну́,
Ваші зарубані весни —
Громом в німоти байдужжя і сну,
Криком кривавим — воскресни!

Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні, посічені в січні…

У клекотінні — святі корогви́,
Клекоту повні — прапо́ри…
Ми під кипінням їх радо, як ви,
В буряні рушим просто́ри,

Радо на сурмний задуднимо зов
Ми по шляху грозовому,
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому, —

І коли кинем на ворога час
Незагладимої скрути,
Взнає він добре, про віщо для нас
Крикнули кровію Крути.

Прага, 1933

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «STEFANOS I».