Лісун

І

Не вір, вродливко, Лісунові:
Не вирій носить він, а вир…
Нехай сурми́ть у млі сосновій,
Нехай гукає, людозвір, —
Не йди на клик його, не вір
Цьому́ на юнок ласунові!

І Водяник до вас — охочий.
Що напада біля річок:
Замружить бризками вам очі,
Підкине тріпот спідничок —
І потерпає квітничок
Ще не підливаний дівочий…

Та він не змучить ані трохи,
А тільки змочить вас, пустун, —
Пригода лиш серед дороги,
Веселий сміх тому, хто юн…
…Зовсім інакший — Полісун,
Оброслий обр копиторогий!

II

Зама́нить по́ночі в гущави,
В найглибшу глушу лісову,
Не зоглядишся, коли зчавить,
Зімне і кине на траву…

Пручатимешся ще у лапах,
Ще борсатимешся під ним,
Та, п’ючи твій дівочий запах,
Докраю стане він п’яним…

І закричиш в обіймах шо́рстких,
Заб’єшся тріпотами птиць,
Приймаючи жорстокі впорски
Його розтоплених живиць…

Звиватимешся в лапах в’юнко,
Мов од розлючених стожал,
Та це ще більше буде, юнко,
його розпалювати шал!

Проситимешся в козлолюда,
Благатимеш його — «досить!..»
Та, як ліси, глухою буде
його любашна ненаси́ть.

Цілуючи, лише над ранок
Тебе лиши́ть людокозел.
«Приходь. Та пий, — рикне, — рум’янок»,
Всі тайни відаючи зел.

Де сталось, крикне хтось, ідучи:
«Ой і суниць же у траві!
Які ж солодкі та пахучі,
Які червоні та живі!»

Міттенвальд, 1949

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «Фрагменти ІІ.» Добірка автора.