Шевченко

Гримлять прокльонами погрози,
А просьби — ро́зкрил молитов…
«Погибнеш!» — викрикнула кров —
І обернулася у сльози.

І — «Мамо!»… Вся у клик єдиний
Жагуча згрудилась роса…
І знову — грозьба і гроза
Поета, сина і людини.

У простори зарокотало, —
Громо́ві ро́коти — щомить:
Крізь буревіщення гримить
Космічне, вічне Кракатао.

Боффало, 1964

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Фрагменти ІІ. Добірка упорядника.