«Здрастуй, мир, — моє просторе свято!»

Здрастуй, мир, — моє просторе свято!
Але бачу, знов серед юрми
Плаче гірко біля військкомату
Дівчинка дорослими слізьми.

Як же це? Наміцно у колисках
Мир приспав грімкі війни громи.
То у кого ж вивчилось дівчисько
Плакати дорослими слізьми?

І уже у сутінках незрячих
Ставить пам’ять серцю ятері.
Це ж отак прегірко і розпачливо
Плакали колись їх матері.

Бо уже стояло із прощанням
Зовсім поряд марево біди,
Бо таке їм прядиво чекання
Розмотають завтра поїзди!

І тоді у розпачі шаленому
Кам’яніли кільця диких рук.
їм, оцим дівчиськам повоєнним,
Інший строк і ждання, і розлук.

Але, мабуть, так уже ведеться:
Враз гудком розчахується рань,
І тоді їм з маминого серця
Переходить досвід розставань.

І тоді з жіночого «неблизько»,
Із найпершим щемом під грудьми
Переходить вміння до дівчиська
Плакати дорослими слізьми.

1970

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.