«Добридень! — вона зрадіє мені…»

— Добридень! — вона зрадіє мені
І посміхнеться поштиво.
А щось такого… не думайте, ні, —
Це неможливо.

— Як вам ведеться? Звідки й куди? —
Розпитує співчутливо.
Але прохопитись хоч раз на «ти» —
Це неможливо.

— Куштуйте солодкий зелений горох,
А хочете — чорносливи… —
Але, щоб несли твій кошик удвох, —
Це неможливо.

Ось уже й голос прощально зів’яв:
— Бувайте! Живіть щасливо! —
Але ж без тебе, люба моя,
Це неможливо.

І як тебе втримать? Віддав би свій плащ,
Якби почалася злива.
А небо яснісіньке — і хоч плач —
Це неможливо.

А нас іще стільки дощів не мине,
Майбутня моя дружино.
І стільки разів ти зупиниш мене —
Це неможливо.

І хто б мені допоміг зрозуміть
(А може, це й не важливо?) —
Що, де і в яку мить
Можливо і неможливо.

1982

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.