Мамо — віку ти мій

Мамо — віку ти мій,
Сива птице зозуле,
Не зозуль, прочини у світанок вікно.
Пережиті жалі ловлять літо заснуле,
Пада листя з тополь, як в німому кіно.

Тріпотить серед поля кофтина в горошок,
Дріботить через гони дощинок горох.
Із легеньких твоїх павутиночок-зморщок
Можна виткати смуток на кілька епох.

Від’їжджають літа, наче гарби по степу,
Висне день тягарем по твоєму плечі.
Налетять журавлі із голодного неба
І насиплять тобі на дорогу плачів.

По тобі модельєри не шили костюми —
Тільки труд по тобі, та чекання, та жаль…
Ти ніде не була далі житньої думи,
Так чому ж у очах кругосвітня печаль?

Одбулося, пройшло, загубило начало,
Вдоста горя взяло, наробилось за всіх…
Біля років моїх ти як доля стояла,
Я ж невміло стою біля років твоїх.

Мамо — віку ти мій,
Сива птице зозуле,
Не зозуль, прочини у світанок вікно.
Пережиті жалі ловлять літо заснуле,
Пада листя з тополь, як в німому кіно.

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.