Вночі
Збудився я вночі —
Осіння ніч була.
Гукали десь сичі,
Стелилася імла.
Ні місяця, ні зір,
Мов океан кругом.
Лиш вітер, ніби звір,
Гукає над вікном:
Вставай, вставай, вставай!
Не час тепер на сон,
Мов рана — рідний край,
Мов зойк один і стон.
Завзялась вража хлань,
Щоб люд з землі змести,
Куди лиш не поглянь —
Хрести, хрести, хрести!
Біліє в полі кість,
І червониться кров,
І веселиться злість,
І сльози ллє любов.
Бездомний чоловік
Іде в незнаний світ.
А кілько там калік!
А кілько там сиріт!
День темний від димів,
Ніч ясна від луни —
А кілько вже тих днів
І ночей у огни!
Вставай, вставай, вставай!
Не час тепер на сон,
Мов рана — рідний край,
Мов зойк один і стон.
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Поезії 1914—1920 років».