Сніжок
Мов лебединий пух, паде
Дрібний сніжок спроквола.
Як збудишся — то вже буде́
Білесенько довкола.
Вже не доглянеш тих ровів,
Котрими смерть ходила
І чорну месть й червоний гнів
З собою скрізь водила.
І не спізнаш, де ворог впав,
А де товариш вірний,
Бо білий сніг їх вколисав
У сон тривкий, безмірний.
Чим хто з них жив, хто що любив,
За що боровся в бою,
Дух прощення навік прикрив
Пеленою сніжною.
*
Опрощення великий дух,
Любові дух й покори,
Мов непорочний снігу пух
Зрівняє доли й гори.
Вецлар, 15. III 1917
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Поезії 1914—1920 років».