«Падуть дощі, і позіхає ліс…»

Падуть дощі, і позіхає ліс
Синявою імлою.
Нараз «та-рах!» гукнув десь кріс,
І вітер вість грізну поніс
Далекою луною.

Здригнувся дуб, збудилася зі сна
Осика трепетлива.
«Що сталось?» — «Труп…» — «Хто? Де?» —
«Сарна,
Вбила ї куля навісна,
Сарня осиротила».

І піднялися на лапки зайці́
І зиркають тривожно:
На раменах, на патиці
Сарну криваву два стрільці
Несуть в село… «Як можна!»

Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Сльота».