«Вечірня долина повита імлою...»
Вечірня долина повита імлою,
Осіння калина стоїть над водою.
Рубінові грона обтяжують віти,
Колише калину калиновий вітер.
І тихо навколо, і сумно, і голо,
І зірка зійшла на ясне видноколо.
Сіяє у росах сріблясте проміння,
І сіється листя в гулке безгоміння.
Ріка його мовчки за обрій відносить,
Калина у долі нічого не просить.
Вдивляється в даль, за круті небосхили,
Як мати, яку щойно діти лишили.