Світанок

До вікна схилився сонях.
А калина — до криниці.
Озивається спросоння
Тиша голосом синиці.

Сіра крайка небокраю
Зарум’янилась на сході.
І нема для мене раю,
Окрім раю у природі.

Я люблю цей сад, і дачу,
І городець біля дому.
Кожен раз усе це бачу,
І щоразу — по-новому.

І щоразу — все як вперше.
І щоразу — як востаннє…
На паркан грудьми зіпершись,
Виглядаю сонце раннє.