Перун

I кинули його кияни.
І був наказ: «Як де пристане,
Відбить його від берегів —
І лиш тоді лишить старого,
Коли пере́йде за пороги».
І він поплив.
І так пливе безустання́,
Кремінно вирубаний з дуба;
Ріка, від віку йому люба,
Його несе до цього дня.
І зараз ось, немов у чо́вні,
Пливе по хвильній широті…
Як блисли вуса золоті
Під кров’ю місяця впідповні!..
Ізнов на га́ляву між хмар
Багряне викотилось коло…
І знову блиска срібне чо́ло
І злотний вус горить як жар…
Буремна ніч — його доба:
Як не несло́ б його глибоко,
Із нетрів рокотного току
Тоді він завжди видиба.
Пливе, прадавньої снаги,
Грози прапе́рвісної повен.
І часто-часто його чо́вен
У наші стука береги.

Прага, 1941

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «STEFANOS II».