З моїх вікон
***
Білий двір над тихою рікою,
Парк старий, великий, ніби гай.
Заросли давно стежки травою,
Не журчить, не плеще водограй.
Тільки все ще Псіхе мармурова
Розгортає білі рамена,
Ніби каже: «Я така чудова.
Ось уста мої, цілуй їх, на!»
***
Давніх ікон
Краса й глибінь…
Прийшла, як сон,
Пройшла, як тінь.
В душі тепер
Сніги, зима…
Хтось там умер,
Когось нема.
Прийшла, як сон,
Пройшла, як тінь,
З моїх вікон
Глибінь… Глибінь…
***
Вишневий сад при хаті,
Дубовий перелаз,
І липи росохаті,
І роси як алмаз.
Пахуча нічка в маю,
З-під стріхи в’ється дим…
Мов тихий сон о раю
Над пеклом життьовим.
***
Не знаю, чи це ніч чи день,
Яка пора, яка година,
Чи гай лунає від пісень,
Чи в полонинах хуртовина, —
Не знаю, чи це тишина
Круг мене, чи ревуть гармати, —
Лиш знаю, що тебе нема
І що дарма тебе шукати.
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Поезії 20—40 років.
З моїх вікон. Надруковано в журналі «Ми» (Варшава, 1933, № 1). Подаємо за цією публікацією.