Щоглик

 — Щоглик! Щоглик!  — дітки
раді.  —
Щоглик!  — тільки і слівця.
А він тріпавсь на принаді,
Марно рвався із сильця.
Визволяють, — скільки сміху!
 — Глянь, дідусю, глянь,
чи ба?
 — Бачу, дітки, вашу втіху;
Зате щоглику журба!

Зна, що буде нудить світом;
Не про нього ваш куток…
Щебетав би собі літом
Та згодовував діток.
Не привикне він до клітки,
Бо неволя всім гірка…
Не то пташки, милі дітки,  —
Шкода навіть черв’яка.

Кожна твар  — наймення боже.
Жити хоче, як і ви…
Хай же більш чуття вороже
Вам не кружить голови.
Тож послухайте старого:
Не держіть узаперті
Цього щоглика малого,
Бо загине в самоті!
Позирнули дітки вгору,  —
Пурхнув щоглик з рукава:
Знов витає по простору,
В небі ясному співа!
 — Щоглик! Щоглик!  — Дітки
раді.
 — Щоглик!  — тільки
і слівця…
З того часу на принаді
Вже не ставили сильця.