Ігор - князь сіверський - 2

2

Глянув Ігор против сонця,
Сонце померкало⁸
І од него ціле військо
Тьмою прикривало.
А він каже до дружини:
«Браття і дружино!
Лучче ж нам потятим бути,
Ніж в полоні гинуть!
А сядемо, милі браття,
На бистрії коні,
Подивимся, погуляєм
По синьому Доні!»
Спала князеві охота
Дону скоштувати;
І в запалі забув знам’я
І став промовляти:
«Хочу з вами, русинами,
Військом молодецьким,
Коп’є своє приломити
В полі Половецькім.
Хочу в полі Половецькім
Голову зложити
Або Дону великого
Шоломом попити!»
О Бояне, мій Бояне!
Старий соловію!
Пощебечи полки тії,
Бо я не умію.
Ти по дереві мисленнім
Соловійком граєш,
Ти до хмари і до неба
Думкою літаєш.
Ти споїв би враз і славу
І тодішнє горе,
Ти слідив би за Трояном⁹
Через ліса, гори...
Скажи ж мені, як почати,
Подай мені руку!
Може було так співати
Олегову внуку:
Не соколи через поле
Од вітру несуться,
Галичі стада до Дону
Великого б’ються.
Або може, мій Бояне,
Велесовий внуче¹⁰,
Може мені так почати,
Може буде лучче:
Іржать коні за Сулою;
В Києві весілля;
Трублять труби в Новограді¹¹,
Стяги край Путивля.
Ігор тілько Всеволода¹²
Милого чекає...
Аж Всеволод прибуває,
Брата і вітає:
«Один ти мій, брате-світе!
Одна моя слава!
Та ж обидва ми, Ігорю,
Сини Святослава!
Сідлай, брате, свої коні,
А мої готові,
Там у Курська осідлані
Стоять наготові.
А мої куряни жваві
І свідомі діти:
Вони в мене під трубами
Змаленьку вповиті,
Кінцем коп’я годовані,
Зросли у шоломі,
Путь-дороги їм відомі,
Яри їм знакомі.
У них луки натягнуті,
А тули одкриті,
У них шаблі наострені
Ще й крівлею злиті.
Самі скачуть серед поля,
Як вовки кроваві,
Шукаючи собі честі
А князеві слави!»
І вступив могучий Ігор
В стремено ногою,
І поїхав з своїм військом
По чистому полю.
Сонце йому путь-дорогу
Тьмою заступає,
І ніч стогне і грізьбою
Птахів розбуджає.
І звірина серед степу
Свище, завиває,
І на дереві високім
Диво¹³ викликає.
І шле чутку на Помор’є,
Сулу і Суроже¹⁴,
Волгу, Корсунь¹⁵ і до тебе,
Тьмуторканський боже¹⁶.
І половці неготові
Дороги обрали
І до Дону великого
Степом пробігали.
І скрипіли їх теліжки
В опівнічну пору,
Як лебеді розпущені
По синьому морю...
Веде Ігор своє військо,
К Дону поспішає,
А біда його без часу
Птахів попасає,
Та й вовки в ярах подобно
Лиха виглядають,
І орли на кості клектом
Звірину скликають.
На червоні щити брешуть
Степові лисиці...
О Руськая земле, земле,
Ти вже на границі!
Довго-довго ніч смеркає,
Зоря-світ запала,
Мгла по полю розкотилась,
Поля повкривала.
Заснув щебет соловійний,
Галки починають,
А русини серед поля
Міцно спочивають.
І все поле згородили
Своїми щитами,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави.

8. Сяя затьма сонця була 1-го маю 1185 року на день св. пророка Яреми.

9. Слово «Троян », запевне, пригадує римського цісаря Трояна і занеслось із Риму враз з його мечем і валом, котрий загорнув до Риму всю Червінь і часть Подолії і которий ще досі називають Трояновим валом. Але наші прадіди, знати, думали, що слово «Троян » усе одно, що цар або цісар, і стали називати троянами не тілько усіх риьських цісарів, але й своїх князів, як хотіли їхповеличати. Тут Трояном, запевне, називається Ігор.

10. Велес, чи Волос, був бог череди; але чому Боян називається йоо внуком – сказати трудно.

11. Новоград-Сіверський - Ігорева столиця.

12. Всеволод Курський і Трубчевський - меньший брат Ігорів.

13. Бог його знати, що то за диво, а співають же у нас на великдень:

Перейду я поле, стану а межі, Аж моє диво п'яне лежить. Ой стану я гадати, Як би теє диво назвати...

14. Суроже - то або Азовське море, або Судак у Криму.

15. Корсунь - давній Херсон Таврицький (Кримський).

16. Тьмуторкань - теперішній Тамань на Кубані.