Шевченко

Заклекотало десь у горлі
Клубком із крови і зо сліз —
І крила, що були униз,
Розкинулися, яко орлі…

«Ніза́що пропадеш, ледащо!»
І, повні лютої хули,
Слова камінням загули,
Камінням, пущеним із пращі…

«Воскресни, мамо неповинна!» —
й душа мольбою підплива…
Як перед образом — слова,
Слова упали на коліна…

І знов прокльони і погрози,
Щоби благати потім знов:
Скричить обуреная кров
І обертається у сльози…

............................................

Заклекотало, зрокотало —
І стала тиша — і горить:
Так вибухає, так мовчить
Вогненноляве Кракатао.

Прага, 1928

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «STEFANOS I».