Замовлення

Напишіть і про визволення Харкова…
(Із розмови на зустрічі
з ветеранами)

— Ти, поете, про звільнення ще напиши… —
Щось у них є прекрасне таке на душі —
в ТИХ, які, у мою причетність
(а може, це чемність?)
до цього повіривши
і погорду відкинувши,
втрати ще з серця не вирвавши,
просто просять мене:
— Ти про звільнення,
тільки не тлінними і не могильними —
сильними віршами
напиши!
І щоб це —
і не вигадка, і не прикраса, не казка…
У землі вже зіржавіла знайдена —
кулею знайдена — каска,
тільки пам’яті нашій
іржавіть не личить!
Прийде час —
і майбутні тебе піонери
до себе покличуть.
Отже, слухай, поете,
вкарбовуй у серце, поете, —
нашу пам’ять візьми,
як беруть бігуни естафету.
Бо нащадки спитають,
чи вмів ти, чи зміг ти
на етапі своїм
уперед,
до останнього подиху бігти…
Розкажи їм про наші трудні перемоги
й поразки,
про свинцеві дороги,
про тижні безсонні,
будь ласка…
І про людське геройство,
і рану незриму
у Тарасовім серці гранітнім
і в грудях його Катерини,
про сумні димарі
спаленілих Вовчанськів і Валок
і про запах в дворі
на деревах запечених яблук.
Про безпташшя в гаю,
спорожнілому з диму і грому,
і про стійкість в бою,
що стійкіша за стійкість Держпрому.
Розкажи про велику —
ще штурм не скінчився —
омріяну радість
біля вивіски з дикту
на дверях будинку Райради,
і про грудку солдатського цукру
в худих рученятах маляти…
Як це радісно,
гордо і трудно —
своїх визволяти!

…Ветерани говорять.
Я слухаю вас, ветерани!
Повнюсь подвигом вашим
і вашими повнюсь словами.
Тридцять літ…
Гімнастерки в музеях злиняли…
Тільки пам’ять, як вчора:
— Ви Харків звільняли?
— Звільняли! —
І у спогадах зранені падають,
в лихо стріляють…
Й замовляють поезію —
нам, молодим, замовляють…

1975

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.