Аплодуйте акторам!

Аплодуйте акторам,
завжди аплодуйте акторам!
Не шкодуйте долонь,
не вважайте ніколи за сором
прохопитись невлад,
не до речі, невчасно,
не дивіться на того,
хто реагує мовчазно,
на суворого критика
з першого крісла в партері,
для якого мистецтво — як друга вечеря.

Аплодуйте акторам —
щасливим і змученим горем.
Нависає туман
над Балтійським застудженим морем.
І Нева не тече.
І остання вже роздана пайка.
І злетіти не може
знесилена голодом чайка.
Все на світі, крім серця,
здається, замерзло…
А на сцену ступає
суворий і сивий маестро.
Ніжність, гордість, бої —
у його обморожених пальцях.
Дорогі ви мої,
нездоланні мої ленінградці,
не подужати вас
ні багнетом, ні страхом,
ні змором,
поки ви аплодуєте вашим акторам…
Аплодуйте акторам —
в Кремлівськім палаці і під осокором
в їх високій судьбі і в маленькій,
котрої не сором:
що живуть вони, як споконвічні туристи,
що сорочку їм
стомлена жінка не випере чисто,
що доводиться їм мимоволі радіти, —
бо нездатні вони
на мистецьких харчах
розжиріти…

І нехай ані терни,
ні мотлох життєвий, ні втрати
не завадять нам
роль на землі свою чесно зіграти!
І прекрасність цього
не збагнути хіба що потворам…
Аплодуйте, будь ласка,
завжди — аплодуйте акторам!

1970

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.