Настроєний життям, як скрипка

Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі — його твори. Повертаються після довгого й несправедливого замовчування. Навіть знана по всіх усюдах, де живуть українці, знаменита пісня «Чуєш, брате мій», що постала з його вірша «Журавлі», публікувалася без імені автора як народна. Але ж народна — це означає безіменна, надто коли це ім’я не треба шукати в товщі віків, як, наприклад, ім’я Марусі Чурай — піснетворки XVII століття…

Та Богдан Лепкий — не епізодичне ім’я в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець — він у кожній з цих галузей вніс вагомий вклад в історію рідної культури. Творчість Б. Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку XX століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики під опікою І. Франка, а з другого — новітніх західноєвропейських літературних течій, творчість письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях, багато в чому визначаючи її рівень поруч з творчістю Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Петра Карманського, Василя Пачовського, Осипа Турянського, Катрі Гриневичевої…

Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини.

Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими, обкраденими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно-соціологічними догмами, невиробленістю концепції української літератури як національного феномена.

Втім, для вироблення такої концепції і створення на її основі синтезованої картини розвитку літератури необхідна, передусім, повнота фактів, відновлення імен.

Богдан Лепкий — одне з таких імен, одне з найпримітніших серед них. Останнім часом про Лепкого з’явилося кілька статей, опубліковано добірки віршів, але знайомство з багатющою творчою спадщиною у жанрах поезії, прози, літературознавства — ще попереду. Попереду знайомство і з життям письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і драматичну епоху.

Звідки походить письменник, хто його батьки, де навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки сучасний читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б. Лепкого колись буде написано немало, але все це міститься у виданнях, донедавна майже недоступних.

Батьківщина Богдана Лепкого — Поділля, край благословенний, багатий, овіяний легендами, піснями. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів — «Заспів»:

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.

А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець, розташоване між містечками Гусятином і Копичинцями. Тут народився він 9 листопада 1872 року в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.

Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія), виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису «Правда», підготовці підручників для школи. Маючи ґрунтовну філологічну освіту, він також писав по-польськи і по-німецьки, окремі вірші друкував у тогочасних журналах. Видавав Марко Мурава популярні книжечки, був головою «Селянської ради». Пізніше Богдан Лепкий назве батька суворим своїм критиком. Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких, народився він у той час. коли Сильвестр тільки-но закінчив університет і прийняв сан священика. Молоде подружжя спочатку мешкало в гірському селі Ялинкуватому на сьогоднішній Івано-Франківщині, та незабаром тесть Сильвестра одержав парохію у м. Бережани, і молодий священик зайняв його місце у Крегульці.

Перші роки Богдана були безхмарними, та вже п’ятирічним хлопчиком пережив велике горе: раптом однієї ночі померли від дифтерії дві його молодші сестри і брат. Це дуже вплинуло на вразливу натуру Богдана, він і сам ледве вижив.

Перші уроки освіти і виховання у ширшому значенні цього слова майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко — за одну зиму — навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав йому і про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах родинного будинку, старенька нянька родом з Наддніпрянської України співала чумацьких пісень, а від діда по матері Михайла Глібовицького, який замолоду був знайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про давні часи, історичні події на Україні.