Царь соловей - Часть вторая IV

IV

«Не журіться, царські діти,
Діти Канчукові:
Передайте ви ті річі
Нашому царьові.

Цар розсудить, кому взяти!» -
Слуги враз сказали.
І царевичі причепі
Свої річі здали.

А причепа тії річі
На столі складає
І встає із свого трону*.
Стиха промовляє:

«Свідок бог, суджу я правду,
І всі добрі люди:
Хто із вас братів поборе,
Усе того буде».

Т в минуті двоє старших
Раптом ізчепились.
Ізчепились і до крові,
Як ті півні, бились.

А молодший лиш на кримку
Скоса поглядає...
Ніби місце дає браттям,
К столу підступає.

Вже і тому, і другому
Боки посиніли,
Вже крівлею тому й тому
Губи закипіли.

А все вони таки б'ються,
Мцром не миряться;
Наостаток враз без сили
Покотом валяться.

Плещуть свідки у долоні,
Ті цар помагає,
А мізинець помаленьку
Руку протягає.

Хвать за кримку! Да на себе!
Давай утікати!
Сенаторам через плечі,
Людям через п'яти!

«Ловіть його, бісурмана!» —
Усі закричали.
А він уже за порогом,
Поминай як звали!

«Ну,: пустили того біса,
Хоть тихне пускайте!
Непускайте бісурманів,
Зараз порубайте!»

І царевичів безсильних
На шматки зрубали,
І собі нагай ремінний
І казан узяли.

А мізинець-невидимець
З страху чи із горя
Десь погнався через степи
До самого моря.

На полудень від заходу
Пишна, як дівчина,
Розвинулась і дрімає
Сонная долина.

У головах терен в'ється,
Шию обвиває
І квітками й ягідками
Голову вбирає.

Від восходу, як покрівля,
Відкотилось море,
Від заходу при долині
Стоять сиві гори.

Стоять гори при долині,
Ніби батько й мати.
І вартують, доки буде
їх дитина спати.

І вартують з-перед віку
І думу гадають,
Та на сонную дитину
Сльози проливають.

І на ноги спаде слізка —
І, як невидимка,
Закриває її чари
Встидливая димка.

І та димка зеленіє,
Вабить і лякає,
Вбитому життя дарує
І сама вбиває.

І на стан сльоза упаде —
Кругом обіллється,
Опереже стан тоненький,
В вузлик завинеться.

Завинеться і дівочі
Чари замикає,
І два кінці, як дві бинди,
В море опускає.

І на груди сльоза впаде,
І до серця ллється,
Доки в серці у гарячім
З вогнем не зійдеться.

І лиш тілько ізійдеться,
Парою злітає
Гу сонної долини
Груди підіймає.

Підіймає повні груди,
Груди пробиває
І гарячою водою
На світ випливає.

Плачуть гори, течуть сльози
Віки, не годину.
Но ті сльози не збуджають
Сонную долину.

Плачуть гори з-перед віку
І не перестануть,
Тілько й легше горам стане,
Як на море глянуть.

Море тихе, море ясне,
Як дитя, дрімає,
А за морем свята церква
І хрест святий сяє.