Царь соловей - Часть вторая VII

VII

І як в небо сходить сонце
І як з неба сходить-
Стає пастух на долинім
І думу виводить.

І стихає все навколо>—
Від орла до пчілки,
Все живеє й неживее
Слухає сопілки.

І та дума, його дума,
Ніби з неба ллється,
І широко, і далеко
За межу несеться.

Раз виходить піп із церкви,
Кондаки співає,
Коли чує, аж за морем
Якась дудка грає.

«Га!—подумав.— Певно, люди
Зайняли долину.
Піду-но я що випрошу,
Хоть на сорочину»,

І зібрався піп убогий,
Пішов понад море
І приходить на долину,
Під високі гори.

Аж навстрічу йде царевич,
З попом привітався.
«Чи здалека ви, панотче?» —
Батюшку спитався.

«Я з-за моря,— піп говорить,-
Я з-за моря, сину,
І бідую Христа ради,
Мало що не згину.

Я вдівець, не маю жінки
І дітей не маю
І за церкву лиш їдную
Та за душі дбаю».

«Будьте ласкаві, панотче,
В мене відпічніте,
Не цурайтесь мого хліба,
Сядьте, закусіте».

Простелив піп свою рясу,
На траві сідає;
Пастух ходить коло него,
Щиро угощає.

І наївся піп убогий
І хрест святий творить,
І дякує співакові,
Дякує й говорить:

«О, спасибі! Добре, сину,
Ти людей приймаєш,
Тілько шкода, що до того
Вина не тримаєш.

Знаєш, сину, вино добре,
Письмо святе каже,
Веселить смиренне серце,
Маслом душу маже».