Царь соловей - Часть четверта IX

IX

І по царству Соловея
Всюди тихо було.
І на пущі, й на степові
Ніби сном заснуло.

Сам причепа запиває,
Спить, не просипає,
Аж тут дудка десь здалека
Грати зачинає.

І ту дудку на
Чує злотокрила,
І з години на годину
Виростають крила.

І мисливий серед муру
Тую дудку чує
І зв язаш свої руки
Пробує, моцює.

І кінь його серед льоху
Дудку зачуває,
1 — що пісні — копитами
Браму розбиває.

Чує дудку і причепа
І не раз жахнеться,
І із чаші золотої
П'ється і не п'ється.

Чи то дудка золотая
Щось лихе віщує?
Чи то так його сумління
Мучить і мордує?

І так йому тяжко-тяжко!
І так нудно-нудної
Тяжеліють руки й груди,
І дихати трудно.

А тут дудка грає-грає,
Ніби вимовляє:
«Стережися, злий причепо:
Господь покарає».

Ляже в постіль спочивати -
Спиться і не спиться:
Йому дудка золотая,
Ніби кара, сниться.

Сяде їсти — і не їсться,
Пити — і не п'ється:
Якась туга коло серця,
Як гадюка, в'ється.

І всі двері зачиняє,
Вуха затикає,
І сопілка грає-грає,
Ніби вимовляє:

«Кайся живо ти, причепо,
Тілом і душою:
Піднялась рука господня
Кара над тобою».

І ша!.. Тихо всюди стало,
В цілім царстві тихо;
Но страшніше воно було,
Ніж самеє лихо.

1 остатню співак думу
Грати зачинає,
І дрижить земля від неї,
Камінь розпукає.

І двадцята коло льоху
Брама затріщала,
Враз із крюками, гаками
Хрьопнула, упала,

І затрясся стовп камінний,
Набік похилився,
І вершок його зламався,
Покотом звалився.

І далеко на степові
Затряслась могила,
І у сонної царівни
Засвербіли крила.

І царівна пробудилась,
Все припом'янула
І на вдяку до причепи
Льотом полинула.

А там уже і мисливий
Конем своїм грає
І сто тисяч своїх слугів
З вуха випускає.

І царівна свої крила
Раптом потрясає —
Сорок тисяч свого війська
Із крил висипає.

«Виступай, негідний враже,
В чисте поле битись!
Не будемо ми з тобою
До смерті миритись!»

І причепа у столиці
Слуг своїх збирає
І, чи радий, чи нерадий —
В поле виступає.

І обняло його силу
Дві великих сили,
І причепине все військо
До ночі побили.

А самого неубитим
У полон узяли
І сиділи і гадали,
Кару вимишляли,

Аж іде пастух-царевич
І став розважати:
«Не годиться нам брат брата
За гріхи карати.

Всі ми винні перед батьком,
Зле усі ми жили,
А ходім на суд і правду
В степи до могили.

Нехай батько знов явиться,
Очі нам розв'яже
І розсудить, і научить,
І всю правду скаже».