Царь соловей - Часть вторая XI

XI

«О, спасибі тобі, брате,—
Пастух обізвався,—
Що ти правду розказати
Не полінувався.

А не знаєш, чи сьогодня
Буде молодиця?»
«Як не буде? Та без Гриця
Й вода не святиться».

«Добре ж, брате. Я тут буду
О пізній вечері.
Не забудь лиш відімкнути
Затильнії двері».

Пішов пастух по сопілку,
Назад повернувся;
Увійшов в затильні двері,
В кутку пригорнувся.

І поглянув кругом себе.
Всюди темно й тих©;
На горі лиш по минутах
Шелепає лихо:

Далі чує тихий голос:
«Годі, серце, спати:
Збирається сильний турок
Москву воювати»,

«Не боїться Москва турка,—
Хтось говорить знова,—
Коли турок хоче битись,
То Москва готова».

А пастух пождав минуту
Та як стане грати!
Давай усе неживеє,
Як живе, скакати.

Скачуть відра із водою,
Кадка з буряками,
Скачуть лавки і полиці,
Мисник із ложками.

Скаче в сінях стара ступа,
Як жива неначе.
І нагорі підійнявся
Солом'яник, скаче.

Верещить піп, репетує,
Кричить молодиця,
Солом'яник скаче-скаче
І згори валиться.

І довго піп джмелів слухав,
Не міг з місця встати.
«Ото було вам, панотче,
Дудки не бажати*.

А пастух пішов в обору,
Вигнав десятину
І погнав її на пашу
На свою долину.

Гусака лиш забув взяти
У отця святого;
Його рано серед хати
Спік отець живого.