Царь соловей - Часть четверта I

ЧАСТЬ ЧЕТВЕРТА

І

Безворотно дев'ять років
В вічность улетіло,
Як на степу опочило
Соловея тіло.

Улетіло дев'ять років,
Ще їден кінчався,
А причепа з того часу
Ще й не сповідався.

І от саме на Великдень
Слуги підступають,
Будять сонного причепу
Да і промовляють:

«На добридень, ясний царю,
Святом веселися,
Їдь у старую столицю
Та запричастися».

Встав причепа, довго думав,
Думав, що робити,
Наостанок сказав слугам
Коні заложити.

Заложили слуги коні,
Він умився, вбрався,
Взяв барилко й фаріаком
На степи погнався.

Приїжджає у столицю
І у церкву входить,
А у церкві «херувими»
Старий дяк виводить.

І врата святі одкриті,
Свята чаша сяє,
І отець крижує руки,
Духа призиває.

І кадильниця святая
В олтарі кадиться,
І, як в небі білі хмарки,
Фіміам клубиться.

І в тих хмарках, ніби в небі
Душі умерлії,
Бликають перед вратами
Свічі восковії.

А у церкві на колінах
Стоїть злотокрила
І, як ангел перед богом,
Голову схилила.

І причепа мимоволі
Серцем сокрушився,
Уклякнув і нахилився,
Господу молився.

Щиро господу молився,
Щиро сповідався,
А потому враз з царівной
І запричащався.

І по всьому піп виходить,
Проскури підносить
І царевича й царівну
На свячене просить.