Царь соловей - Часть первая V

V

В другу нічку середущий
Варту відбуває
І стрілою на могилу
Землю підгортає.

І опівніч наступила,
Степ заколисався,
І дух царя Соловея
Сину показався.

І говорить він до сина:
«Сину ти мій милий,
Іди, сипу, ти на захід,
Вправо від могили.

Там з лісами і звірами
Будеш землю мати,
Там ти будеш царювати,
Звірів полювати.

А за теє, що вартуєш,
Ти могилу сюю,
На потіху тобі, сину,
Коня подарую.

І як схочеш полювати
В добрую годину,
Через вуха лиш коневі
Перелізеш, сину».

Дух іздимів. Іще в небо
Зорі не уплили,
А вже коник вороненький
Стояв край могили.

І повів коня царевич,
З братом розпростився
І на рідну сторононьку
Жити віддалився.

В третю нічку наймолодший
Варту відбуває
І десятую бутельку
З горя випиває.

І опівніч наступила,
Степ заколисався,
І дух царя Соловея
Сину показався.

І говорить: «І ти,сину,
Хоть не вартий того,
А повинен" долю взяти
В царя, батька свого.

Будеш, сину, мою землю
І мій палац мати,
Там з царицею ти будеш
Разом царювати.

А за теє, що вартуєш,
Я і сам не знаю,
Чим я тебе, п'яний сину,
Дарувати маю».

«Чим же, тату, дарувати?
Таку бочку дати,
Щоб із неї пити-пити
І не випивати».

Дух іздимів, зорі згасли,
І роса упала.
Аж тоді наверх могили
З вином бочка стала.

І пішов царевич з нею
І, ідучи, впився.
І в палаці на порозі
П'яний повалився.