Царь соловей - Часть первая III

III

Ще цариця чує силу,
Ще й надію має,
Но Соловей занедужав,
Смерті виглядає.

Виглядає свої смерті
На гладкій підлозі,
Збілів волос його чорний,
Ніби на морозі.

І ослабли сухі руки,
Холодіють ноги,
І не може він підняти
Голови з підлоги.

Гаснуть очі, як ті зорі,
І життя згасає;
І жахнувся Соловей-цар
І дітей скликає.

І царевичі зійшлися,
Коло него стали,
Коло него разом стали,
Гірко заридали.

«Діти мої! — батько каже.
Нічого ридати!
І цареві, хоть і цар він,
Треба ж умирати.

Як умру я... Діти-діти...
Станьте, не ридайте!..
Як умру я, моє тіло
В степу поховайте.

І по колії три ночі
Ходіть вартувати:
Там я буду свою землю
Дітям роздавати».

І насилу Соловей-цар
Руку підіймає;
Сини плачуть і ридають,
Він благословляє.

І царевичі склонились,
На коліна стали
І останній раз живого
Батька цілували.

Незабаром по умершім
Діти голосили;
Незабаром мертве тіло
В степу хоронили.

Хоронили й поховали,
Богу помолились,
Повернулись до палацу,
Сіли, зажурились.

Стали вагу розважати,
Думоньку гадати,
Як-то каждому прийдеться
Нічку вартувати.