Царь соловей - Часть третя V

V

У неділю злотокрила
Рано пробудилась,
Полетіла у столицю,
Богу помолилась.

Відслухала службу божу,
Проскуру узяла
І на степи повернулась,
На могилі стала.

Тілько стала на могилі,
Проскурку спожила,
Коли гляне — через степи
Іде вража сила.

І стріпнулася царівна
Обома крилами,
І посипались, як порох,
Коні з козаками.

І зайняли ціле поле,
І на полі грають,
Довгі піки виміряють,
Палашами мають.

Вогню крешуть, люльки курять,
Луки натягають,
Кричать, свистять, галасують,
Пісеньки співають.

І побавилась царівна,
Волос вириває
І гетьмана з булавою
До них посилає.

Як гетьмана увидали —
Не то щоб злякались,
А так, звісно, для порядку
В сотні позбирались.

Прийшов гетьман, обдивився:
«А що, милі братця?
Кримчук іде на царівну —
Треба воюваться».

«Та як треба, то і треба!» —
Козаки озвались
І всі разом з отаманом
У степи погнались.

І війна ж то закипіла!
Боже, твоя воле!..
Людські трупи, як солома,
Укривали поле.

А живії по коліна
У крівлі бродили
І різались, і рубались,
З місця не сходили.

І тогді лиш на степові
Різня перестала,
Як вся сила кримчукова
Покотом лежала.

Після того вражі трупи
Три дні хоронили
І над ними насипали
Високі могили.

А царевич невидимець
Із такого горя
Відцурався і царівни
І пішов до моря.