Царь соловей - Часть первая IX

IX

Встає сонце від восходу,
Іде до заходу,
І нема сліда на небі
Після його ходу.

І куди воно заходить,
І де спочиває?
Скажи мені, моя нене,
Хто то розгадає?

І так сходить і заходить,
Може, з-перед віка,
І як глянеш — чи ж не тая
Доля чоловіка?

Зійде красний, як те сонце;
Світ його побавить,
І вмирає, і по собі
Сліду не оставить.

А на небі сонце вічно
Сходить і заходить,
Як же, мамо, теє сонце
Попід землю ходить?

Най земля стоїть на морі —
Де ж оперлось море?
Які ж будуть, моя нене,
Для води опори?

Як земля стоїть по собі
І опір не має?
Скажи мені, моя непе,
Хто її тримає?

І як висить на повітрі
Тяжка така брила?
Не згдаю, не зміркую,
Слаба моя сила».

Стане нічка, сходять зорі,
Місяць випливає..
«Звідки світло в синім небі? —
Дівчина питає. —

Чи то слуги божі світять

Чи то зорі, божі мислі,
Божая дорога?
Чи то, може, кажна зірка
Інший світ у бога?

Не зміркую, моя нене,
Гадки не згадаю.
Полетіла б, полетіла б,
Силоньки не маю».

І голубить її ненька,
К серцю пригортає
І милую свою доньку
Правди научає.