Царь соловей - Часть третя IV

IV

А. царівна злотокрила
На всеношні була
І о пізнії вечері
На степи прибула.

І прибула на могилу,
Проскуру спожила,
Хоче спати... Що за диво!
Засвербіли крила.

«Стійте, крила, не свербіте,—
Любка обізвалась,—
Нема сили, щоб зо мною
Билась-воювалась.

Єсть над морем невидимець,
Але й його кості
Не занесе ворон чорний
До царівни в гості».

«А може, той невидимець
І сюда забрався?» —
І зняв кримку-невидимку,
Любі показався.

«Що ж, царевичу могучий?
Чи будемо битись?
Чи, як добрії сусіди,
Будемо миритись?»

«Не прийшов-єм я, царівно,
Із тобою битись,
А прийшов-єм помиритись,
З тобой оженитись».

«Дякую за добре слово
І мирюсь з тобою,
Но я нігди нічиєю
Не буду жоною.

Не можу я вийти замуж,
Поки силу маю,
І тогді не вийду замуж,
Як силу втеряю.

Бо хоть би сама я хтіла,
Не допустить сила,
Щоб жоною кому була
Пані злотокрила.

А відбийте в мене силу —
Що із мене буде?
Ні я людей не захочу,
Ані мене люде!..»

«Клянусь пеклом! — кримчук каже.—
Клянусь головою,
Як не миром, то війною,
А женюсь з тобою!

Лиш як крилам страшна кримка,
Кримці страшні крила,
Так самим нам не годиться
Битись, злотокрила.

А поставим в поле військо,
Військо буде битись,
А ми здалеку від себе
Будем лиш дивитись.

А з сим словом,злотокрила,
Будь же ти здорова!
Моє військо буде завтра,
Будь і ти готова».