Царь соловей - Часть четверта VI

VI

На великдень у вівторок
Злотокрила встала
І, що смачно спочивала,
Тілько й пам'ятала.

А тут милий її знову
Хмелем похмеляє
І до себе в своє царство
В гості запрошає.

І поїхала царівна
В гості до милого,
Погостила, нетямуща,
До Хоми ' святого.

Погостила, вина взяла;
В степи полетіла;
І там душу заливала,
Як душа боліла.

Так заручена царівна
Цілий рік прожила,
Лиш причепу обіймала
Та хмільнеє пила.

Але раз якось царівні
Вина недостало.
Пробудилося сумління,
Душу розгризало.

І шептало її, бідній:
«Що ти починила?
Свою славу, честь і волю —
Все ти погубила!»

І так тяжко її, важко,
І так сумно стало,
Ніби сто пудів заліза
На ї серце впало.

І не втерпіла царівна,
І кидає степи.
І, щоб душу закропити,
Летить до причепи.

«Ой царевичу причепо,
Тяжко мені жити,
Дай, коханий, вина чарку
Душу закропити».

«Пожди трохи, моя мила,—
Він відповідає.—
Чи ти знаєш невидимця,
Де він проживає?

Достань в него мені кримку,
Тогді будем пити,
Будем пити і гуляти,
Як у раю, жити».

Ізвинулась, полетіла
В степи злотокрила
І стріпнула раз останній
Свої пишні крила.

І найкращий чорний волос
З голови урвала,
Свому війську раз останній
Отамана дала.

І говорить отаману:
«Іди, милий синку,
Та вишукай невидимця,
Достань в него кримку».