Царь соловей - Часть вторая XII

XII

Чи подужав піп за морем,
Пастух не питався;
Найшов церкву за горами
І до тої вдався. ,.-..

Там і сповідь проказали,
І; запричастили,
І без плати на Великдень
Паски освятили.

Забув пастух їдно горе,
Друге наступає:
Що день божий з його стада
Все щось пропадає.

А то качка десь пропаде,
А то і овечка,
А то гуски не долічить,
А то і бичечка.

Різно бідний пастух думав.
Звісно, в кого згуба,
Ще й у того до причинку
Гріха повна губа.

Напослідок — що робити!
Пастух засідає.
Коли гляне, поміж терен
Німець пролізає.

Пролізає... Ще нічого:
Може, і не красти,
Може, в гості йшов, сердешний,
Та не міг попасти.

От пастух і виглядає,
Що то буде з того.
Німець виліз, кругом глянув...
Ні, нема нікого.

А тут саме коло терну
Череда стояла.
Він живенько за ягнятко —
Та у терен драла!..

«Почекай же, бісів німче!» —
Пастух розважає.
Взяв сопілку, засів знову,
Німця виглядає.

Тілько німець заліз в терен —
Дудка як заграє!
Німець скаче, німець плаче —
Не рад, та гуляє!

І обдерлась сурдутина,
Стало тіло голе;
Німець плаче, німець скаче,
А тернина коле.

І пограла ще сопілка,
И перестала грати,
Ледве живий вийшов німець
І став промовляти:

«Нех же ему маць мордує
З такем дудкем его!
Троха-троха не змордовал
Немца убогего!»

Аж відтоді на долині
Жив пастух щасливо;
його щастя, його долі
Ніщо не мутило.