А бувало що день божий
Робить полювання
І полює, і ганяє
Зрання до смеркання.

Полював він раз медведя,
Та, на своє горе,
Десь загнався на край світу,
Під Льодяне море.

Істомились бідні слуги,
І кінь спотикався,
Та і сам він на коневі
Ледве що тримався.

І гадає пан мисливий,
Де би відпочити.
Брат причепа по дорозі —
Чому б не вступити?

Заїжджає до причепи.
«Здоров, пане-брате!
Чи позволиш відпочити,
Переночувати?»

«Здоров, братику мисливий!
Прошу до покою...
О, як же я давно, брате,
Видівся з тобою!»

Привів в хату, просить сісти,
Просить їсти-пити,
А тим часом каже слугам
Коня уходити.

Слуги взяли вівса мірку
І вином полляли
І вівсом тим аж до звалу
Коня вгодували.

Вгодували, в льох завели
Під залізні брами.
І всі двадцять брам замкнули
Двадцяттю замками.

А тим часом і мисливий
У палаці впився
І хитався в своїм кріслі,
Поки не звалився.

І муляри ізійшлися,
Мисливого взяли,
Назад руки ізв'язали,
В стовп замурували.