Царь соловей - Часть первая VIII

VIII

Жиє собі на степові
Вбогая цариця.
Росте дочка злотокрила,
Як та чарівниця.

Росте вона щогодини,
Росте не літами.
Що загляне кругом себе,
То й питає мами.

Чи забринить коло неї
Пчілка або муха,
Чи зав'ється, защебече
Пташка-щебетуха.

«Скажи, мамо, що говорять,
Що вони щебечуть?
Чи то діти з вітром грають,
З ненькою лепечуть?

Чи то мати доньку кличе?
Скажи, моя мати.
Може б, і я полетіла
З ними погуляти?»

Чи комахів де загляне,
То і просить неньки:
«Подивися, моя нене,
На кузьки маленькі.

Як вони билину носять,
Комашню будують,
І ніч, і день коло неї
Сторожі вартують.

Подивися, як чужії
Разом ізійдуться,
Як кусаються, їдяться
І до смерті б'ються.

Мабуть, мамо, і комаха
Людський розум має,
Коли вона між своїми
Ворога пізнає».

Чи на степ широкий гляне,
Де дзвінок синіє
І під ним, як шовк зелений,
Трава зеленіє;

І вітрець весінній віє,
Травку нахиляє,
І по травці ніби хвилі
Гоиить-наганяє:

«Мамо-мамо, як весело!
Чи ж ти розважала?
Перед тим суха билина
Поле покривала,

І валилась, крила поле,
Як суха костриця...
А тепер... ізнов на полі
Молода травиця!

Мамо-мамо, чи ж на світі
Так не все міниться,
Чи ж не там росте новеє,
Де старе звалиться?»