Царь соловей - Часть третя IX

IX

А царівна злотокрила
На могилі спала...
Крила раптом засвербіли,
І царівна встала.

Перед нею в злоті-сріблі,
Гарний,уродливий,
Стояв конем на могилі
Царевич мисливий.

І поглянула царівна
Навкруга могили,
А там люди пішо й кінно
Ціле поле вкрили.

І поглянула, питає:
«Звідки, добрі люде?
Чи війна у вас зо мною,
Чу супокій буде?»

І царевич відвічає
Панні уродливій:
«Я — царевич із поляни,
То мої мисливі.

Ми куницю полювали,
Да в степи загнали,
Не догнали,заблудились,
Сюди приблукали.

Просимо тебе, царівно,
На нас не гнівися,
Що без волі ми твоєї
В степи ввігналися»,

«Коли так,— царівна каже,"
Я жалю не маю,
Кілько схочете — полюйте,
Я вам позволяю.

Ще годилось би вас, гречних,
Переночувати,
Но я — панна, ти — кавалір,-
Прошу вибачати...»

«Дякуєм тобі, царівно,
І святому богу,
Тілько звідси па поляну
Покажи дорогу».

І царівна показала:
«Так тримайтесь, люде:
Перше кий вам попадеться,
Потім жито буде.

І від жита на полудень
Там пішло ще наше;
А від него на опівніч
Все то буде ваше».

І подякував царевич,
Шапкою склонився,
З вороного перегнувся,
З панною простився.

Зібрав слуги і поїхав
На свою поляну
І все думав за царівну
Любу та кохану.