Царь соловей - Часть вторая VIII
| Головна статті |
|---|
| Царь соловей |
| II |
| III |
| IV |
| V |
| VI |
| VII |
| VIII |
| IX |
| X |
| Часть вторая I |
| II |
| III |
| IVI |
| VI |
| VII |
| VII |
| VIII |
| IX |
| X |
| XI |
| XII |
| I |
| II |
| III |
| IV |
| V |
| VI |
| VII |
| VIII |
| IX |
| X |
| XI |
| Часть четверта |
| II |
| III |
| IV |
| V |
| VI |
| VII |
| VIII |
| IX |
| XI |
| XII |
| XIII |
| Всі сторінки |
VIII
«Вибачайте мні, панотче,
Я ще не розжився,
Ще і року не уплило,
Заким поселився.
Розжиюся, і як будуть
Мене знати люди,
То на втіху добрих гостей
І то в мене буде.
На сей раз, святий панотче,
Прошу, не судіте,
А убоге господарство
Поблагословіте!»
Спершу вийшли на озера,
Де між купинами
Пливали собі на волі
Гуси з лебедями.
І піп руку підіймає
І благословляє,
А тим часом пастухові
Стиха промовляє:
«О, хорошії ж лебідки
Й гуси маєш, сину!
А годилось би й на церкву
Дати десятину».
І дарує він найкращу
Гуску і лебідку,
А піп тільки-но погладив
Куцую борідку.
Ідуть далі понад річку,
Аж на оболоні
Табуном на волі грають
Розкошнії коні.
«Благословить тобі господь
І ті коні, сину,
Лиш не жалуй в святу церкву
Дати десятину».
І вибрав він пару коней
Під масть і під міру
І дарує і ті коні
В церкву на офіру.
Перейшов піп вздовж і навхрест
Всю його долину
І на церкву ізі всього
Вибрав десятину.
Наостаток в него видить
Дудку золотую,
І на дудку піп зливає
Благодать святую.
«Всяка дудка твоя буде
Повна благодати,
Тілько, сину, треба сюю
На святе віддати».
«Вже за сеє, святий отче,
Прошу вибачати,
Дудка — батьків подарунок,
Не можу віддати».
«Ну спасибі і за теє!
Думає попина.—
Церкві хвала подобає,
Мені — десятина».