Царь соловей - Часть третя XI
Головна статті |
---|
Царь соловей |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
X |
Часть вторая I |
II |
III |
IVI |
VI |
VII |
VII |
VIII |
IX |
X |
XI |
XII |
I |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
X |
XI |
Часть четверта |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
XI |
XII |
XIII |
Всі сторінки |
XI
І пішов він до царівни:
«Панно злотокрила,
Ти строїла моє серце,
Розум погубила.
Верни розум, віддай серце,
Зжалься надо мною,
Прийми моє вірне слово,
Будь моєй жоною!»
«Царевичу любий, милий!
Вибачай, що скажу: -
Я своєї головоньки
Нігди не зав'яжу.
Доки сила єсть у мене,
Хоть би й я хотіла,
Не допустить мене замуж
Моя власна сила.
А як доля мене зрадить,
Сила збита буде,
Ні я людей не полюблю,
Ані мене люде.
Царевичу любий, милий!
Щиру правду кажу:
Я своєї головоньки
Нігди не зав'яжу».
«Чари мої, небо моє!
Зжалься падо мною!
Не жоною — бог з тобою,—
Будь хоча й сестрою!
Позволь мені на степові
Вічне полювати,
Вічне тебе оглядати,
З тобой розмовляти!»
«Позволяю-позволяю
І буду сестрою,
Лиш неслави, тебе прошу,
Не роби зо мною».
І, як рідная сестриця,
З братом обійнялась,
Пригорнула його к серцю,
Щиро цілувалась.
І що ж? Легше тепер стало
Мисливому-пану,
Коли він сестрою має
Дівчину кохану?!
Но чи ж легше: води хтіти,
Питоньки просити,
У воді по шию бути
І води не пити?
Що йому за доля була
І сестрою мати?
Що за щастя йому було
З нею розмовляти?
Тілько дума за думою
Розум убивала;
Тілько туга за тугою
Серце розривала.
XII
І не міг царевич знести
Тяжкої недолі,
І задумав її взяти
Замуж поневолі.
І впівночі, як царівна
Мала спочивати,
Став мисливий на всі степи
Сіті розкидати.
І розкинув на всі степи,
Поля і могилу,
Ставить силу серед поля,
Сам іде по милу,
Тілько вийшов на могилу —
Мила пробудилась
І сердитими очима
Вколо обдивилась.
Всюди сітка на стенові,
Край могили люди.
«Скажи, брате,— запитала;—
Що то з того буде?»
«А що ж буде, моя панно?
Прийшов за сестрою,
Щоб по волі чи неволі,
А була жоною».
«Не буде сестра жоною»,—
Відповіла мила;
І на ступінь відступилась
[ стріпнула крила.
І, як порох, пішо й конно
Козаки спадають
І зганяють вражу силу,
Сіті обривають.
І урвала їден волос,
Ставить отамана,
І отаман в чисте поле
Запрошае пана.
І на степу межи житом,
Києм і могилой
Ізійшовся пан мисливий
З отаманськой силой.
І зійшлися, б'ються, тнуться
І кінця не мають,
Їдні сили полягають,
Другі виступають.
І в мисливця нова сила
З вуха виступає,
В злотокрилої царівни
Із крил вилітає.
І зійшлися, б'ються, тнуться,
Тілько й миру мають,
Як землею сировою
Трупи закривають.
І так бились літо й зиму;
Аж перед святою
Дождалася злотокрила
На часок покою.
І в столицю полинула
І там сповідалась
І днів кілька із столиці
В степи не верталась.