Царь соловей - Часть вторая IX

IX

Тілько-тілько що царевич
Батюшку відправив,
І отець чеснії стопи
За море направив —

Аж з-за терену густого
Німець показався.
Іде — пастух поклонився,
«Звідки?» — запитався.

«Я сем, члечку, вбогий немец,
Фон Австрія з родем,
Жиє собі тілько штукем,
З чужим хлебем-водем.

Як сват сватем, нам Австрія
Хлеба не родзіла,
Тілько з вогнем нас паліла,
З водем нас топіла.

З такем бідем немец нігди
З хлебем не працовал,
Тілько ходзіл із олейкем,
Штуки показовал».

«Що ж то в тебе за олейки?»
«Вшельке, мілий члечку:
І от тего, жеби члечка
Покохал дзівечка,

І од глави, і од очу,
Од боку болення,
От седзення і стоєння,
Піця і єдзення».

«Як такії ж то олейки,
То сховай для себе.
Ще цікавий би я знати,
Що за штуки в тебе?»

«О, я славне умім штуки,—
Хитрий німець каже.—
Тілько заплаць, мілий члечку,
Вшельке ці покаже.

Ото, члечку, і даремне
Маш ламане штуке...»
Перегнувся назад німець,
Падає на руки.

І руками вперся в землю,
Ноги підіймає
І стоїть ногами вгору,
Ніби чорт тримає.

І здихнув пастух-царевич,
Просить німця встати.
«Що ти робиш з себе, німче? -
Став йому казати.—

Не пристало чоловіку
З себе сміх робити.
Чоловіку завше треба
Чоловіком жити.

Я дам тобі, чоловіче,
Всього для початку,
Та возьми, піди додому,
Збудуй собі хатку.

Сій, ори, працюй, трудися,
Як всі добрі люди,
То із тебе поміж люди
І сміху не буде».